Людська цивілізація – це перегони між освітою та катастрофою.
Герберт Уеллс
Якщо зі словом «університет» більшість знайома, то дивний термін «аджорнаменто» відсилає нас до не менш цікавої структури.
Аджорнаменто взагалі означає пристосування до актуальних умов. Цей вислів Папа Римський Іоанн XXII під час свого понтифікату використав для позначення політики модернізації Католицької церкви і перетворення її на активну силу суспільного прогресу.
Університетське середовище за ступенем труднощів з впровадження змін можна сміливо порівняти з церковною структурою. З іншого боку студентські лави завжди були головним джерелом революційних ідей та революцій в буквальному сенсі цього слова. Де ж знайти баланс? Чи зможе Університет модернізуватись та перетворитись на активну силу суспільного прогресу?
Цікаво, що згадуваний Папа Римський у своєму виступі свідомо уникав, по-перше, слова «модернізувати», бо це відсилало до «модерну» (а в наші буремні часи ми можемо мати на увазі і пост-модерн), по-друге, слова «реформація», бо це своєю чергою спрямовувало до протестантизму.
Тому, переформулюємо питання наступним чином: «Чи зможе Університет аджорнаменто?».
***
З вересня минулого року я приступив до виконання обов’язків директора інституту економіки та бізнес-освіти при Державному університеті економіки та технологій ДУЕТ. В народі цей університет пам’ятають як «нархоз», але точно можу сказати, що це вже давно не той «нархоз». Він, після численних «злиттів та поглинань», сутнісно переродився, так що можна впевнено вважати його новим університетом.
І саме я, як директор інституту – сміливий експеримент керівництва університету, що, як показала пізніша заміна ректора в НАУ на людину без наукового ступеня, випередив час у порівнянні з діями Міністерства освіти та науки (зверніть увагу, що я пишу назву згідно з рекомендаціями, які міністерство розіслало ЗМІ.
Сфера науки особисто для мене новою не була, оскільки мій професійний шлях починався саме з викладацької роботи на рідній кафедрі менеджменту та ринкових відносин Криворізького технічного університету.
Вже тоді я помітив існування страшенної прірви між теорією та практикою. Спочатку я вважав це недоліком саме економічних спеціальностей, але потім переконався, що проблема поширюється і на технічні спеціальності, оскільки студенти самі розповідали мені, що досі вивчають механізми та технології, які на виробництвах вже не використовуються. З цією ж проблемою я зіткнувся і нещодавно, коли виявилось, що учні одного з технікумів міста (а такий технікум, я думаю, не один), три з половиною роки вивчають екскаватор ЕКГ, який, наприклад, на підприємстві «Рудомайн» вже давно не використовується.
Тобто прірва між освітою та бізнесом нікуди не поділася. Додайте до цього війну, дистанційну освіту, падіння інтересу до вищої освіти взагалі, плюс стрімке падіння демографії та виїзд за кордон молоді – і ви зрозумієте, в яких умовах треба виживати університетам, в яких умовах опиняється вища освіта України. Не забувайте при цьому незрозумілі останні дії Міністерства по боротьбі з освіти та науки, дивлячись на які, я розумію – отримання вищої освіти буде ставати дедалі і дедалі складнішою справою.
І корінь проблеми не тільки в університетах, кількість яких міністерство усіляко намагається скоротити, і не тільки в якості викладачів, які досі викладають конкуренцію по Портеру, а маркетинг по Котлеру. Проблем, звісно, вистачає. А в тому, що ми вже програємо принаймні найближчим до нас країнам Європи по привабливості та доступності освіти.
Скажіть, що привабливіше – бакалаврат за три чи за чотири роки? Думаю, що за три.
Що привабливіше – здавати за семестр заліки та іспити з п'яти дисциплін чи з десяти? Студент скаже, що чим менше дисциплін, тим менше заліків.
Що привабливіше – з першого курсу зануритись в спеціальність, чи в кращому випадку отримати "вступ до спеціальності" на другому курсі, а до цього продиратись "сходами шаоліню" з математики, філософії, історії, фізики, хімії, бжд, фізкультури і так далі і так далі? Думаю, відповідь зрозуміла.
Так от, всі найгірші сценарії - у нас в Україні. До цього додайте вступний іспит (НМТ) з трьох, вибачте, з чотирьох предметів (бо минулого року було три, а потім хтось подумав, що це мало, і додали ще один), який треба скласти за один день.
І я вже не кажу про вступ до магістратури, бо це взагалі для полубогів. То якщо отримав бакалавра – їди, гуляй, ніччо тобі думати про магістра, бо там ого-го, що треба робити. Там ЄВІ, ЄФВВ там бродить, ЄДЕБО на гілках сидить…
Що робити з застарілими у часі та згідно вимог суспільства освітніми програмами? Правильно. Їх треба змінювати. Треба зменшувати кількість дисциплін в семестрах, водночас за рахунок соціально-гуманітарних дисциплін збільшувати кількість профільних дисциплін.
Але як це робити, бо не можна порушити ПР. Ні, це не партія регіонів, це так звані програмні результати – іноді ну дуже совкові вимоги до освітніх програм, в які входять, наприклад, "форми рухової активності для ведення здорового способу життя" (тобто банальна фізкультура) або "верховенства права, прав і свобод людини" при тому, що це не стосується юридичних дисциплін.
Окрім цього, кожна освітня програма повинна пройти акредитацію чудового органу під назвою НАЗЯВО (Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти).
По-перше, акредитація кожної такої програми коштує понад 70 тисяч гривень. І ця сума легко може перетворитись на 74 тисячі гривень на рік, бо пацани швидко зметикували, що процес платної акредитації треба поставити на конвеєр, бо це ж живі гроші. І набагато краще, щоб ти сплачував 74 тисячі кожного року, а не раз в п’ять років.
По-друге, вища освіта, окрім свого програшного становища перед європейськими університетами, значно програє неформальній освіті. Бо будь-який впевнений у собі дурень може проголосити курси з будь-чого і йому для цього жодного папірця не потрібно. Достатньо прочитати книжку Джеффа Уокера «Запуск» і все.
А в рамках університету це надскладно, бо, наприклад, ти можеш розробити найкращу, найкрутішу освітню програму з менеджменту. Але є так званий гарант програми. Це кандидат або доктор наук, який відповідає за проходження акредитації якоїсь освітньої програми.
І, уявіть собі, що згадувана вже НАЗЯВО може не пропустити цього гаранта, бо, наприклад, у нього немає профільної освіти. І таким чином виникає ситуація, що доктор соціологічних наук (це модний нині напрямок біхевіористської або поведінкової економіки, представники якої останнім часом отримують Нобелівські премії) не може представляти програму з менеджменту, бо отримував диплом магістра не з того напрямку.
Уявляєте?
Якщо навіть є профільні публікації (навіть у Scopus), але немає профільної освіти, можуть не пропустити акредитацію! І доктору наук треба, наприклад, в магістратуру з менеджменту вступати... Можете уявити подібне в Європі?
Ми ж до чого в Україні вводили ото саме пиашді? Я маю на увазі європейське зазначення наукового ступеню PhD, яке перекладається як «доктор філософії», не дивлячись на те з якого напрямку науки ти захищався.
Щоб якийсь експерт НАЗЯВО сказав тобі, що у тебе непрофільна освіта і ти не маєш права представляти ту чи іншу дисципліну? Та ринок все покаже! Якщо ви (я маю на увазі міністерство) хочете скорочувати кількість університетів, бо не вистачає коштів для фінансування, то не заважайте університетам заробляти, в тому числі шляхом створення нових програм, що відповідають вимогам часу та суспільства, і за участю людей, які здатні це робити професійно, а не тільки тому, що вони відповідають (дурним) вимогам. Це приблизно так само, якби братів Кличків не пустили б до боксу, бо вони на початку своєї спортивної кар’єри займались кікбоксингом.
Європейський потяг до реформації, вибачте, реформування дивним чином перетинається зі східними тенденціями щодо закручування гайок. Наприклад, майже неможливо оформити в штат університету зарубіжного викладача. Чи ви знали про це? Ми, ніби, широко крокуємо до європейських стандартів, а водночас наші внутрішні процедури для цього не пристосовані і законодавство передбачає міграційні правила на рівні будівельника.
***
І при всьому цьому, всупереч, а не завдяки, на базі інституту ми все ж таки продовжуємо розробляти нові освітні програми. Одна з них – це програма МВА, яку ми плануємо запустити вже в цьому році. І, на мою думку, це одна з перспективних програм в рамках університетської освіти, про яку я чув. Ми спробували врахувати в цій програмі, по-перше, вимоги студентів, по-друге, вимоги представників бізнесу. В освітньому середовищі ці дві категорії можна замінити одним словом «стейкхолдер», слово, яке мене особисто дуже смішить, бо я уявляю людину, яка тримає стейк в руках. Але на стейк скоріш за все більше схожа людина чи певна група людей, які довели до впровадження щось нове.
Які переваги має ця нова магістерська програма.
По-перше, при збереженні денної форми навчання, суттєве зменшення кількості контактних зустрічей в місяць. Розмова йде про два вечори по буднях та два вихідних РАЗ НА МІСЯЦЬ. Ми не заганяємо дорослих працюючих людей в звичну університетську рамку п’ятиденки. Уявіть, що ви витрачаєте на навчання вечори середи та четверга, наприклад, і дві суботи.
Крім цього, пари будуть викладатись не тільки викладачами нашого університету. Це будуть гостьові лекції та окремі модулі від наших партнерів. А на сьогодні це – Державний податковий університет (м. Ірпінь), Фінляндія, Литва та Індія.
По-друге, впровадження в освітній процес вивчення конкретних операційних систем, з якими працюють як міжнародні компанії, так і частина вітчизняних. В нашому випадку ми говоримо про SAP, яке, наприклад використовується в структурах Arcelor та Метинвест.
Ми пропонуємо майбутньому магістру починати працювати над дипломом з самого початку навчання. Ніяких загальних тем зі списку. Вирішуємо конкретні робочі проблеми та ситуаціями, з якими, ми сподіваємось, наш студент встиг зіткнутись, оскільки хочемо, щоб він навпаки працював.
Всі ці пропозиції були попередньо обговорені зі студентами І-ІV курсів та представниками бізнесу, серед яких були мережі АТБ, Аврора, Pizza-Day, банки ПУМБ та А-банк, Віконда, Арселор, Метінвест та Рудомайн. І зустріли саме схвальні відгуки.
На черзі – зміни в освітню програму з менеджменту на рівні бакалаврату. Плануємо всі гарні напрацювання щодо магістратури реалізувати і там. Згадую, як на одній із зустрічей зі студентами, де ми поділилися думками щодо можливості переходу четвертого курсу на рейки магістратури (тобто спробувати ту ж кількість контактних днів, спонукаючи студентів до працевлаштування), одна студентка просто таки вигукнула: - Так це ж моя мрія!
Тобто три роки працюємо по «стандартній» схемі, а четвертий – запрошуємо працювати на відновлення післявоєнної економіки країни.
***
Заступаючи на посаду, я ознайомлювався з основними документами університету. І в кодексі честі та корпоративної етики мені в око втрапило дуже гарне словосполучення «освітня корпорація».
Чудово, подумав я, бо це поєднання здається непоєднуваних слів означає глобальну перебудову мислення. Бо саме в спосіб мислення відрізняє бізнес від чиновництва. Бюрократія діє за принципом «заборонено все те, що не дозволено», а бізнес обирає спосіб «дозволено те, що не заборонено». «Студентоцентризм», до речі, в перекладі на бізнес-мову – це, по суті, орієнтація на клієнта, такий собі університетський СRM.
Гарний принцип, якщо його взяти на озброєння.
Розумію, що частина університетів певною мірою готова до таких змін, одиниці почали ці принципи впроваджувати в життя. Та чи дозволить це МОН – величезне питання. Будь-які рухи передбачають капіталізацію. А модель, що існує в рамках бюджетного кодексу і парадигми «казначейства» це унеможливлює. Як можна існувати і щось планувати, коли, наприклад, одним папірцем міністерство може відібрати з університетського бюджету декілька мільйонів гривень?
Тому університети реформуються всупереч реаліям в контексті постійних протиріч з профільним міністерством як інституцією.
Якщо так буде продовжуватись і далі, всі міністерські «реформи», окрім насичення освітньої сфери новими термінами, нікуди не підуть і стануть черговою профанацією.
Автор статті: Олег Подкопаєв, заступник директора ТОВ «Рудомайн», в. о. директора Інституту економіки та бізнес-освіти (ДУЕТ)
Додати новий коментар